Про Прохора чорноризця…

Про Прохора чорноризця…

Такою є воля чоловіколюбця Бога щодо свого сотворіння: на всі часи й літа має Він стосовно нас свій промисел і корисним нас обдаровує. Але, очікуючи нашого каяття, наводить на нас інколи голод, а деколи й війни, причиною яких є невдатність тогочасного володаря. Отим-то наш Владика перетворює людське недбальство на чесноту пам’яттю про діла неподобні: про те, що хто творить справи лихі й негідні, будуть віддані — задля гріхів наших — володарям лихим та немилостивим. Та й ті осуду не уникнуть, бо ж суд без милості буде тим, хто милості не творив.

Було ж це за часів, коли в Києві князював Святополк. Велике насильство творив він: без жодної провини дощенту викорінював вельможних, а у багатьох повіднімав майно. Задля того й учинив Господь допуст, що мали погани над нами силу й багато воєн було з половцями, а до того додавалися й усобищ, великий голод та повсюдна й велика нужда в усій землі Руській.

Отож тоді й прийшов до ігумена Йоана один чоловік зі Смоленська, який бажав стати ченцем і котрому при постригу дали ім’я Прохор. Коли ж став він чорноризцем, то віддався такому послухові та безмірній здержливості, що відмовився й від хліба. Тож збирав він . лободу, власноруч перетирав її, робив із того хліб і тим харчувався. Заготовляв це заздалегідь щоліта на весь рік, так що й життя міг прожити без хліба. І побачив Господь його терпіння та велику здержливість, і перетворив йому гіркоту на солодкість, й після смутку настали для нього радощі, як мовиться: «Увечорі плач завітає, а вранці радість» (Пс. 30, 6). За те й прозвали його Лободником, бо ж ніколи не куштував він ані хліба, окрім проскури, ані жодного овочу, ні питва, а лише лободу й воду, як то було сказано вище.

І ніколи не журився, а завжди служив Господеві в радості. І ніколи не лякався жодної раті, бо жив, наче птиця: адже не набував ані маєтків, ні житниць, де б громадив статки. Тож і не казав, як отой багатій: «Душе моя! Маєш добра багато в запасі на багато років! Спочивай собі, їж, пий і веселися!» (Лк. 12, 19). Не мав-бо нічого, окрім лободи, але і її заготовляв лише на наступний рік, кажучи собі: «Безумний! Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе, а наготованала лобода, вона кому буде?» (див. Лк. 12, 20) Цей наділі сповнив сказане Господом слово: «Гляньте на птиць небесних: не сіють і не жнуть, ані не збирають у засіки, а Отець ваш Небесний їх годує» (Мт. 6, 26). Отож, стараючись їх наслідувати, Преподобний Прохор легко верстав місцини, де була лобода, й на своїх раменах, наче на крилах, приносив звідтіля до монастиря собі на прогодування. На неораній землі несіяний харч мав.

Коли ж настав великий голод і від нього великий мор на людей, Блаженний не покидав своєї справи — збирав лободу. Побачив один чоловік, як то він це робить, та почав і собі лободу збирати для себе й своїх домашніх, аби прогодуватися в голодний час. А тому Блаженному ще збільшилася лобода на поживу, і він завдавав собі ще більше трудів, громадячи оте зілля, і, як казалося раніше, власноруч розтирав його, роблячи хліб і роздаючи його вбогим та знеможеним голодом. Багато хто приходив до нього в отой голодний час, а він усім роздавав . Усім видавалися вони солодкими, наче з медом. Інколи не так хотілося декому хліба, як прийняти з рук того Блаженного сотворене з дивного зілля. Адже кому він подавав із благословенням, то ставав хліб ясним і чистим, і був солодким; а якщо брав його хтось крадькома, то ставав той хліб наче полин. Один із братів украв хлібину потайки, без дозволу , та й не зміг їсти: як опинилась вона в його руках, то зробилася, наче полин, безмірно гіркою. І траплялося таке багато разів. Відчуваючи встид, той брат з сорому не міг розповісти про свій гріх. А так він виголоднівся, що й не міг більше терпіти тієї природної нужди, та й смерть у очі зазирала. Тож прийшов до ігумена Иоана, оповів про те, що трапилося, й прохав прощення за скоєний гріх. Та ігумен не повірив сказаному і звелів іншому братові вчинити таке: потайки взяти хліб, аби пересвідчитися, що дійсно так воно і є. І коли принесли хлібину, то сталося все так, як оповідав той брат, який украв: ніхто не зміг її навіть покуштувати — такою вона була гіркою. Тоді послав ігумен уже обидвох ченців і велів попросити хлібину з рук , а відходячи, іншу хлібину вкрасти. Коли ж принесли вони, то вкрадений хліб на їхніх очах одмінився та став як попередня хлібина, , наче земля, і гірким, наче полин, а хлібина, взята з рук , ясніла й була, наче мед. І через те чудо пішла слава про цього мужа по всіх усюдах, і прогодував він багатьох голодних, і багатьом корисне вчинив.

Коли ж почалася рать Святополка з Давидом через незрячість Василька, якого осліпив Святополк, то за намовою Давида Ігоревича з Володарем та самим Васильком, не допустили купців із Галича, ані човнів із Перемишля, і не стало солі в усій Руській землі. І почалося безладдя, а до нього додалися беззаконні грабунки, як казав пророк: «…. за пригорщі ячменю та за шматок хліба, погубляючи душі, що не повинні умирати» (Ез.13, 19), — тоді можна було побачити, що перебували люди у великій журбі і знемозі від голоду й війни, бо ж не було в них ані пшениці, ні солі, щоби перебути оту нужденність. Тоді-то блаженний Прохор, який мав свою келію та зібрав багато попелу з усіх келій так, що ніхто про це й не відав, своїми молитвами перетворював його на чисту сіль і роздавав усім, хто приходив. І чим більше роздавав, тим більше вона примножувалася. За неї ж не брав нічого, а вділяв безкоштовно, скільки хто бажав, і вистачило її не тільки монастиреві, але й мирянам, котрі до нього зверталися та брали вдосталь для потреб своїх. І можна було побачити, що торговище спорожніло, а монастир переповнився тими, що приходили за сіллю.

Через те й виникла заздрість у тих, хто торгував сіллю, бо ж не могли вони отримати бажаного зиску. Хто гадав набути в ті дні великі багатства, мали значний збиток: якщо раніше дорого вони сіль продавали — по дві куни за дві мірки, — то тепер і за десять мірок не могли того виручити. І збунтувалися всі продавці солі, прийшли до Святополка й звели наклеп на ченця: мовляв, є в монастирі Печерському чернець Прохор, який відняв у них велике багатство, бо ж безперешкодно роздає сіль усім, хто до нього приходить, а вони зубожіли. Князь хотів їм догодити, але замислив собі двояко: і нарікання їхні втишити, й собі багатства набути. Маючи це на гадці, постановив зі своїми радниками встановити високу ціну на сіль, яку відбере в ченця і сам продаватиме. Тоді ж тим крамольникам пообіцяв: «Задля вас пограбую ченця», — а сам крився з думкою про збагачення. Тим самим хотів Святополк начебто й догодити їм трохи, а тимчасом ще більшу вчинити їм шкоду, бо ж заздрість не знає, що то — надавати перевагу тому, аби творити корисне. І послав князь відібрати в ченця всю сіль.

Коли ж привезли сіль і прийшов князь подивитися на неї, а з ним і ті крамольники, які підмовляли проти Блаженного, то всі побачили, що постав перед їхніми очима попіл. Дуже вже дивувалися: що б то могло бути таке — й ніяк не могли збагнути. Але оскільки князь хотів пересвідчитися, в чім річ, то й наказав зберігати оте до трьох днів. Декому ж звелів і скуштувати, але виявився на устах самий лише попіл. А в той час багато людей за звичкою приходило, бажаючи набрати в Блаженного солі і, як побачили, що Старця пограбовано, то поверталися з порожніми руками, проклинаючи того, хто таке скоїв. А Блаженний казав їм: «Коли буде висипана , то підіть і все розберіть». Князь потримав оте три дні та й наказав поночі викинути.

Коли ж той попіл розсипали, то він умить перетворився на сіль. І побачивши це, городяни прийшли й усе розібрали.

І коли трапилося отаке дивовижне чудо, вжахнувся той, хто насилля вчинив: не міг він утаїти отих речей, які відбулися на очах у всього міста, й почав усвідомлювати, що то за справа. Тоді-то розповіли князеві й про інше, що сотворив Блаженний. Коли лободою годував багато людей, у їхніх устах був той хліб солодким, а для тих, хто брав хлібину без його благословення, виявлялася вона , наче земля, й гіркою, наче полин, на устах їхніх. Почув це князь, і охопив його сором за скоєне, і пішов він у монастир до ігумена Йоана, і покаявся перед ним. Бо ж раніше ворогував Святополк з ігуменом, тому що той викривав його за ненаситність, багатство та насильство. Схопив його тоді Святополк і ув’язнив у Турові. Якби не заступився за нього Володимир Мономах (а Святополк побоявся, щоб не повстав він супроти нього), то не повернув би ігумена так скоро і з честю до монастиря Печерського.

Та через це чудо прокинулася в Святополка велика любов до Святої Богородиці й до святих отців Антонія і Теодосія, а чорноризця Прохора відтоді він вельми шанував і хвалив, бо усвідомив, що є той воістину рабом Божим. До того ж дав Богові обітницю ніколи більше не чинити насильства. Та ще дав Старцеві таке тверде слово: «Якщо я з волі Божої раніше від тебе відійду з цього світу, то поклади мене в домовину своїми руками, аби явити тим мені свою незлобливість; а якщо ти упокоїшся раніше од мене й відійдеш до непідкупного Судді, то я внесу тебе до печери на своїх раменах, аби ради того подав мені Господь прощення за незліченні гріхи, що їх учинив я супроти тебе». І мовивши таке, відійшов від ченця.

А блаженний Прохор прожив ще багато років у добрій славі, життям богоугодним, чистим і непорочним. І якось занедужав Святий, а князь у той час був на війні. Тоді посилає до нього Святий вістку: «Оскільки надходить час, коли маю я полишити тіло, то, якщо бажаєш, прийди отримати прощення і довершити свою обітницю: своїми руками покладеш мене в домовину і приймеш відпуст від Бога. Це ж очікую твого приходу, а якщо забаришся і я відійду, то не так поведеться тобі війна, як у разі твого приходу до мене». І, почувши це, Святополк у ту ж хвилину розпустив вояків і чимшвидше прибув до Блаженного. А Преподобний багато навчав князя про милостиню, і про прийдешній Суд, і про життя вічне, і про безконечну муку. Дав йому благословення й прощення і, поцілувавши всіх, хто був із князем, та здійнявши вгору руки, віддав дух. Князь же, взявши святого Старця, відніс його до печери й своїми руками поклав у домовину. І після поховання Блаженного пішов на війну, й здобув над безбожними агарянами велику перемогу, і захопив всю їхню землю, і привів до своєї землі великий полон. Була ж та перемога землі Руської дарованою Богом — за пророцтвом Преподобного.

І відтоді Святополк, як збирався на рать чи на лови, приходив до монастиря скласти дяку, віддати поклін Святій Богородиці й могилі Теодосія, заходив до печери святого Антонія і блаженного Прохора, покланявся всім преподобним отцям, а тоді вже вибирався в свою дорогу. І так добре ладналося Богом бережене його князювання. Очевидець, явно свідчив про ті преславні чуда й знамення Прохорові та інших преподобних, з якими нехай усі сподобляться благодаті во Христі Ісусі, Господеві нашому. Йому ж бо слава з Отцем і Святим Духом нині й повсякчас. Амінь.

Народна творчість — Києво-Печерський Патерик. Оповідання про Прохора-чорнорижця (скорочено)

Бог дарує нам корисне, очікуючи нашого каяття. Насилає інколи голод, війни, приводячи наше недбальство до чеснот. Ті, що чинять злі справи, бувають віддані злим суддям. Але й ті не уникнуть суду, суд без милості тому, хто сам не творить милості.

Було це за князювання Святополка в Києві, в часи міжусобиць Прийшов із Смоленська один чоловік до ігумена Іоанна, бажаючи бути іноком. Ігумен постриг його в ченці й назвав Прохором. Чернець так себе в усьому обмежив, що навіть хліба не вживав. Збирав лободу, розтирав її своїми руками, робив хліб і тим жив. Заготовляв лободу на цілий рік. Бачачи таку його терплячість і стриманість, Бог перетворив гіркоту на солодкість, печаль — на радість. І назвали його Лободником.

Настав великий голод. Один чоловік за прикладом Прохора зібрав лободу, зробив хліб, але не міг їсти через його гіркоту. Блаженний Прохор взяв на себе ще більший труд — збирав зілля, розтирав його, ліпив хлібини й роздавав людям. І був цей хліб солодким, наче з медом. Якщо ж хто брав хліб ченця потайки, без благословення, то був він гірким, як полин.

Один із братів, що вкрав хліб, пішов каятися до ігумена. Той не повірив, що так може бути, звелів другому братові піти до Прохора, попросити одну хлібину, а другу взяти крадькома. Приніс той брат хлібини. І справді: благословенна була солодка, а вкрадена така гірка, що не можна було їсти.

Після такого дива повсюди пішла слава про ченця Прохора. А то ще посварилися Святополк із Давидом, і не пускали купців із Галича та Перемишля. Не стало солі по всій Руській землі. Почалися грабежі й усяке свавілля,

Прохор уже тоді мав свою келію. Він зібрав таємно у всіх попіл і роздавав його людям. Попіл перетворювався на чисту сіль. Кожен брав, скільки було треба. Це викликало заздрість торговців сіллю. Вони поскаржилися князеві. Святополк вирішив сам розбагатіти й наказав забрати у Прохора всю сіль. Коли її привезли, то виявилося, що це звичайний попіл. Князь велів потримати його три дні й викинути. Чернець сказав мирянам, які прийшли до нього по сіль, що його пограбували. Хай вони почекають, поки князь викине попіл, зберуть його, і це буде сіль. Так і сталося. Князь, дізнавшись про діяння Прохора, засоромився, покаявся і став його шанувати. Прохор сказав князеві, що коли за волею Божою він раніше піде зі світу, то хай Святополк власноручно, без злоби його поховає. Тоді буде князеві удача в усьому. Занедужав якось Прохор, прийшов його останній час. Повідомили князя, той у цей час був на війні. Святополк розпустив свої війська, прийшов у монастир і зробив усе, як обіцяв. З того часу шанував святих і мав удачу в усьому.

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)

Києво-Печерський Патерик, у якому вміщене оповідання про Прохора-чорнорижця, є пам’яткою житійної літератури (про життя тих). Опис діянь ченця Києво-Печерської лаври Прохора показує, як самовіддане служіння Богові, смиренність, працьовитість і терпіння можуть допомогти людям, перетворити гірке на солодке, попіл — на сіль, а печаль — на радість.

ДАВНЯ УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Оригінальна література княжої Руси-України

КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКИЙ ПАТЕРИК

Києво-Печерський патерик належить до житійних книг, тобто до творів про життя осіб, яких церква оголосила святими. До Патерика ввійшли твори, присвячені історії Києво-Печерського монастиря, його ченцям, подвижникам і святим. Автори цієї пам’ятки намагалися показати читачеві всю велич духовних устремлінь своїх персонажів, їхню смиренність і жертовність, боротьбу з підступними темними силами.

ПРО ПРОХОРА ЧОРНОРИЗЦЯ, КОТРИЙ МОЛИТВОЮ З ЛОБОДИ РОБИВ ХЛІБ, А З ПОПЕЛУ СІЛЬ

Такою є воля людинолюбця Бога щодо свого творіння: у всі часи й літа дбає Він про рід людський і дарує йому корисне, очікуючи нашого каяття. Насилає Він на нас інколи голод, інколи раті за порушення законів Володаря; та цим Владика наш приводить тільки наше недбальство до чесноти, до пам’яті справ гріховних: ті, що чинять злі справи, бувають віддані за гріхи своїм злим і немилосердним володарям. Але й ці останні не уникнуть суду: суд без милості тому, хто сам не творить милості.

Було це в дні князювання Святополка в Києві; багато наруги чинив людям цей князь, без вини викорінив дощенту багатьох знатних людей і маєтки в них одняв. І за те попустив Господь, щоб невірні мали силу над ним: чимало тоді воєн було з половцями. Були в ті часи чвари й голод сильний, і в усьому була вбогість на Руській землі.

У ті дні прийшов хтось із Смоленська до ігумена Іоанна, бажаючи бути іноком. Ігумен постриг його й назвав Прохором. Цей чернець Прохір віддав себе на послух і таку безмірну повстримність, що навіть хліба себе позбавив. Він збирав лободу, розтирав її своїми руками і робив із неї хліб; ним і харчувався. І заготовляв він собі її на рік, а наступного літа збирав нову лободу. І так усе життя своє вдовольнявся він лободою замість хліба. Бачачи ж терплячість і велику повстримність, Бог перетворив йому гіркоту на солодкість, і була йому радість після печалі, по сказаному: «Ввечері приходить плач, а на ранок торжество». І прозвали його Лободником, бо, як сказано вище, він харчувався лише лободою, не вживаючи ні хліба, окрім просфори, ні овоча ніякого. І ніколи не нарікав він, але завжди з радістю служив Богові; нічого не боявся, бо жив, наче птиця: не набував ані сіл, ані житниць, де б збирав добро своє, не говорив, як той багач євангельський: «Душе! Багато добра лежить у тобі на багато років: спочивай, їж, пий, веселися!» Не мав він нічого, окрім лободи, та й ту заготовляв лише на рік, кажучи собі: «Прохоре! У цю ніч ангели візьмуть від тебе душу твою; кому ж залишиться лобода, тобою заготовлена?» Він на ділі втілював слово Господа, який сказав: «Погляньте на птахів небесних: вони не сіють, не жнуть, не збирають у житниці, але Отець ваш небесний живить їх». Птахів наслідуючи, легко долав він шлях до того місця, де росла лобода, і звідти на своїх плечах, мов на крилах, приносив її до монастиря. На неораній землі несіяний хліб був йому.

Настав великий голод, і смерть напосілася на всіх людей. Блаженний же продовжував справу свою, збирав лободу. Побачив це один чоловік і також став збирати лободу для себе й для домашніх своїх, щоб прохарчуватися нею в голодний час, але не міг їсти її, бо гірка вона була. І в ті дні взяв блаженний Прохір на себе ще більший труд: збирав це зілля і, розтираючи його, як я казав, у своїх руках, ліпив із нього хлібини, які роздавав неімущим, що знемагали від голоду. Багато в цю голодну годину приходило до нього, і він усіх наділяв. І солодким, наче з медом, було для всіх те, що він давав. Нікому так пшеничного хліба не хотілося, як цього хліба, виготовленого руками блаженного з дикого зілля. І якщо він сам давав із благословенням, то світлим, і чистим, і солодким був той хліб; якщо ж хтось брав потайки, то був він гірким без міри, мов полин.

Котрийсь із братії потихеньку украв хліб, але не міг його їсти: гірким, мов полин, був він у руках його. І так повторювалося кілька разів. Але соромився брат, від ганьби не міг зізнатися блаженному про свій гріх. Однак, голодний, бачачи смерть перед очима, він прийшов до ігумена Іоанна і, прохаючи прощення за свій гріх, висповідався йому про те, що сталося з ним. Ігумен не повірив у те, що він говорив, і щоб дізнатися, чи справді це так, звелів другому братові зробити те саме — узяти хліб потайки. Принесли хліб, і виявилося те ж, що казав брат, який украв: ніхто не міг їсти його, бо був гірким. Тримаючи цей хліб у руках, ігумен послав попросити хліба в Прохора. «Одну хлібину візьміть із рук, — сказав він, — а другу, виходячи, потайки візьміть». Коли принесли ігуменові хлібини, украдена змінилася на його очах: зробилася схожою на землю й стала гіркою, як і принесена раніше; а взята з рук блаженного була світлою й солодкою, мов мед. Після такого дива повсюди пішла слава про цього мужа. І багатьох голодних прогодував він і багатьом був корисний.

Тоді Святополк із Володарем і з Васильком пішов раттю на Давида Ігоровича за Василька, якого осліпив Святополк, послухавши Давида Ігоревича. І не стали пускати купців із Галича і людей із Перемишля, і не було солі по всій Руській землі. Почалися грабежі беззаконні й всіляке свавілля. І огорнув усіх великий смуток, знеможив усіх голод і війни, ніхто не мав ні жита, ні навіть солі, щоб перебороти нужду свою.

Блаженний Прохір мав уже тоді свою келію. І зібрав він до себе з усіх келій попіл, але так, що ніхто про це не знав. І роздавав він цей попіл тим, хто приходив до нього, й у всіх після молитви його перетворювався він на чисту сіль. І чим більше він роздавав, тим більше в нього залишалося. І нічого не брав за це блаженний, а всім задарма давав, скільки кому треба, і не лише монастиреві вистачало, але й миряни приходили до нього й брали багато, скільки кому треба Торжище опустіло, а монастир був повний тими, що приходили по сіль. І викликало це заздрість у торгівців сіллю, бо не одержували того, що хотіли. Вони думали нажити в цей час велике багатство завдяки солі, і ось те, що вони продавали за великі гроші, того тепер і за безцінь ніхто не брав. І великий смуток огортав їх. Нарешті зібралися торгівці сіллю і, прийшовши до Святополка, стали наговорювати йому на інока, кажучи: «Прохір, чернець Печерського монастиря, відняв у нас велике багатство: дає сіль усім, хто до нього приходить, нікому не відмовляє, і ми від цього зубожіли». Князеві хотілося догодити їм, і задумав він, по-перше, припинити ремствування між них, а по-друге, самому розбагатіти. Ухвалив він зі своїми радниками, що ціна на сіль буде висока, і сам князь, віднявши сіль в інока, буде продавати її. Крамольникам цим він сказав: «Заради вас пограбую ченця», — а в душі мріяв, що розбагатіє сам. Він хотів догодити їм і тільки більше шкоди зробив: адже заздрісність не вміє віддавати перевагу корисному супроти шкідливого. І князь послав узяти в інока всю сіль. Коли привезли її, він із тими крамольниками, які наговорювали йому на блаженного, пішов подивитися на неї. І побачили всі перед очима своїми попіл.

Довго дивилися всі й не розуміли: що б це означало? Щоб дізнатися достеменно, князь повелів сховати на три дні привезене з монастиря.

До блаженного ж за звичаєм приходило багато народу по сіль. І всі дізналися, що старця пограбовано, і, повертаючись із порожніми руками, проклинали того, хто це зробив. Блаженний же сказав їм: «Коли викинуть її, ви прийдіть і заберіть для себе». Князь протримав сіль три дні; коли ж з’ясувалося, що це не сіль, а попіл, — звелів висипати її вночі на землю. Висипали попіл, а він у ту ж мить перетворився на сіль. Громадяни ж, дізнавшись про це, прийшли й зібрали її. Від такого дивного дива князя охопив жах: не міг він приховати від усього міста всього того, що сталося. І став він довідуватися, що б це означало. Тоді розповіли князеві, як блаженний годував лободою багатьох-багатьох людей і як їли вони із рук його солодкий хліб; коли ж дехто взяв у нього одну хлібину без його благословення, то виявилася вона до землі подібною, а на смак гіркою, наче полин. Почувши це, засоромився князь від того, що він зробив, отож пішов він у монастир до ігумена Іоанна й покаявся перед ним. Перше він був настроєний вороже до нього. Ігумен картав його за невситиму жадобу до багатства, за насильство. Святополк тоді схопив його й ув’язнив у Турові; але повстав супроти нього Володимир Мономах, і він, злякавшись цього, швидко з честю повернув Іоанна до Печерського монастиря. Тепер же заради такого дива князь дуже полюбив монастир пресвятої Богородиці і святих отців Антонія й Феодосія. І ченця Прохора він відтоді дуже шанував і ублажав, оскільки розпізнав у ньому істинного раба Божого. І дав він слово Богові не чинити більше нікому насильства, і старцеві твердо пообіцяв: «Якщо, — сказав, — за волею Божою я раніше від тебе відійду з цього світу, то ти поклади мене в труну своїми руками, і хай виявиться в цьому твоя незлостивість. Якщо ж ти раніше, ніж я, переставишся і підеш до непідкупного Судії, то я на своїх плечах внесу тебе в печеру, щоб Господь простив мене за великий гріх перед тобою». З цими словами князь пішов від блаженного. Той же прожив ще багато років у доброму віросповіданні.

Нарешті розхворівся він. Князь на той час на війні був, і святий послав повідомити його: «Наближається час відходу мого з тіла. Прийди, якщо хочеш, попрощатися зі мною. І обітницю виконаєш ти — своїми руками покладеш мене в труну, і прощення одержиш від Бога. Не зволікай: я відходжу й оце тільки жду твого приходу. Якщо ти прийдеш до мене, війна буде для тебе успішною». Почувши це, Святополк одразу ж розпустив свої війська і прийшов у монастир. Блаженний же Прохір довго повчав князя про милостиню, про грядущий суд, про вічне життя, про майбутню муку; потім благословив його й простив, попрощався з усіма, хто був із князем, і, здійнявши руки до неба, випустив дух. Тоді князь узяв тіло святого старця, приніс у печеру й поклав своїми руками в труну. Після ж поховання він пішов на війну й велику перемогу здобув над ворогами своїми, агарянами, і завоював усю землю їхню і взяв багатьох полонених, і була це в Руській землі Богом дарована перемога, передбачена блаженним. Відтоді Святополк, чи йшов він на війну, чи на полювання, завжди приходив у монастир вклонитися іконі пресвятої Богородиці й гробу Феодосія, потім заходив у печеру, щоб уклонитися святому Антонію, блаженному Прохору і всім святим отцям, і тоді вже рушав у дорогу свою. І оберігав Бог князювання його. Сам будучи свідком, він відкрито сповіщав про преславні чудеса й знамення Прохора й інших святих. Хай і ми з ними одержимо милість од Христа Ісуса, Господа нашого!

Переклад М. Сулими

Прохор чорноризець читати скорочено

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *